Мій сніг засипає твої сліди на піску,
Мій човен розрізав хвилі твого бажання,
Опівнічний крик мене позбавив сну
Й довіку прирік на нескінченні страждання.

Пробач, якщо зможеш, мене,
Ми цього обоє бажали
Назад часу не повернеш
Та все ж, недаремно кохали.

По собі лишили зім’яті сліди у траві,
Обіймами вітру голі тіла обпікали,
Себе запитали, невже ми досі живі,
Як в ритмі сердець нас хвилі востаннє гойдали.

Вже більше не чути твого серця стук
А моє тремтить, до болю тремтить, як згадаю,
Як стиглими вишнями тебе годував із рук,
Я тут, а ти – там, і ніхто мене не чекає.