Опускає тіла вода,
Опускає до дна, до найдальших глибин.
Де тремтять сполохані риби,
Та наші очі залишаться вірні нам.

На поверхнях розбурханих рік
Тіло пробиває товщу засипаних слідів
Видихаємось, втративши зір,
Видихаємось рухами ми.

Віддаємося в руки сліпих кротів,
Їх безкрилі тіла прокладуть нам дорогу
В тунелях залишених днів,
Де я шукатиму тебе у темряві.

Безшумне тіло німої Адель,
Бездиханна тінь, в рани твої всиплю сіль.
Перелічую на пальцях прожиті дні
Вистачає однієї руки, та й на тій – обрубані пальці...