Виконавець: Клініка
Місто розкинуло в ніч
Крила холодних вогнів,
Прикриваючи нас
Від порожніх очей
Мертвих планет.
Вихором темних стихій
Спогадів, снів, почуттів,
Крізь розідраний Всесвіт,
Падає сніг в теплі сліди.
Хаотичного руху спотворений світ
Знищив спогади щастя, любові й добра,
Крізь запечені сльози нудьги й самоти
Ми всміхаємось до рук дружніх тепла.
І сховавшись далеко від нового дня,
Ми зриваєм з душі первоцвіт почуттів,
І крізь шок несподіваних дотиків губ
Відчуваємо подих забутих часів,
Коли ритми сердець у гармонії слів
Відкривали новий, наш омріяний світ,
Переповнений сяйвом нових відчуттів,
Що підхоплюють нас в недосяжний політ.
І нехай це лиш сповідь двох стомлених душ
І безумство охоплених пристрастю тіл,
Та ми знову живі, як планета Земля
Серед тисяч холодних, бездушних світил...
В протиріччі свободи, любові і мрій
Ти затримуєш подих від вранішніх снів –
Скільки доріг, відкритих на подих весни!
Скільки із них – лише неприкаяні сни...
За межею безболісного забуття
Хто переможець? Хто мертвий? Хто суддя?
Скільки життів, принесених в жертву мрії?
Почуттів, принесених в жертву словам?