– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи...
– Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати!
– А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось
Я погляд зелених примружених куль роздивилась...
І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх,
Що в чорних панчохах вичесують танець останній.
Тільки чому я одна серед всіх заблудилась?

– Ти тільки не думай,
Що все в моїм серці забуто...
Ти знаєш, як важко море руками тримати?..
На розі печально забутого вчора із чимось, –
Раптовий сміх каблуків з переможним – "Завтра!"
Каштаном колючим одтята від пліч – покотилась,
Та й в чорних панчохах вичесує танець...
Очі...
Від розпачу, – в крик!
Не зупинилась!
У присмерках літньо-осінніх...
Назавжди останніх.

– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи!
Тільки чому я одна серед всіх заблудилась?