Понад водою, по полю,
Їхав Іванко на коню.

А за ним Гандзя тихо йшла,
Дитя малесеньке несла.

– Кинь, Гандзю, дитя до води,
Не будеш мати з ним біди.

Кидай дитя до річеньки,
Будуть свобідні рученьки.

Гандзя дитину кинула,
А ж ся за серце вхопила.

В неділю рано дзвонили,
Дівчат до гміни кликали.

Дівчат зібрали на біду,
Молоду Гандзю до суду.

– Ой мене суд ваш не мине,
Розсійте по полю мене.

Виросте з мене білий цвіт,
Росов заплаче білий світ.

Виросте з мене барвінок,
Може, догляне мій синок.

Виросте з мене калина,
Колись згадав родина.