Газет не читай, бережи потурбовані нерви,
Закрий телевізор картиною Клода Моне.
Піди в гастроном, закупи там останні консерви,
І ляж на диван. І чекай, доки все це мине.

Не змити дощам всі нітрати, нукліди і гасла,
Не вийняти мозок цілим із одвічних лещат –
Бо навіть у небі одна тільки зірка не згасла,
Одна ще горить, а всі інші давно вже – блищать.

Цей світ збожеволів. Саперні лопатки і гума,
І дурень, що кличе святити ножі та серпи...
А ти не вставай, ти дивися у стелю і думай,
Дивися і думай – та тільки, на Бога, не спи!..

Під вікнами кличуть: "За нами!.. За нами!.. За нами!.." –
Нове покоління месій випускає тюрма.
"За нами, за нами!.." – і точиться бійка з млинами,
І списи, і ребра тріщать – а звитяги нема.

Та й бути не може, допоки в скаженому герці
Стинаються з привидом привид, з марою мара,
І зло полином проростає у кожному серці –
Родючий то ґрунт від зотлілого в ньому добра!..

Змарновані села до стріх заросли бур’янами,
Скалічені долі розносяться вітром, як дим...
Куди ж ти схопився? – "За нами, за нами, за нами!.." –
Що ж, дай тобі Боже вгадати куди і за ким...