Із далеких віків та із сивих давнин
Люди вірять, що Правда на світі жива.
І шукати ту Правду пішов не один,
Та ніхто не вернувся назад.

Раз зібрався в дорогу один чоловік,
Кинув рідних і дім, кинув все – будь що будь...
Обійшов цілий світ – і минув його вік...
Нелегкою була довга путь.

Приспів:
Та він вірив, що Правда на світі жива,
Молода, неземної краси, як богиня.
Свято вірив, що Правда – не просто слова,
Що ніколи вона не загине.

І зустрілась бабуся – потворна й страшна,
Вся у зморшках і шрамах, сліпа і беззуба –
То й була ота Правда, яку він шукав,
Що у битвах знайшла свою згубу.

І заплакав з гіркої розпуки старий:
"Люди вірять, що ти – молода і прекрасна.
Як я їм розкажу, що я правду зустрів
Таку кволу, стару і нещасну?"

Ну, а Правда на те усміхнулася криво:
"Ти дитячу їх віру в серцях не души.
Можна все у людей відібрати... крім віри –
А тому ти їм просто... збреши...

Приспів:
Ти скажи їм, що Правда на світі жива,
Молода, неземної краси, як богиня.
Нехай вірять, що Правда – не просто слова,
Що ніколи вона не загине."