Скільки не світи, сонце моє, ти вже мене не зігрієш
Як не крути – не повернеш світи, пам’ятай, пожнеш те, що посієш

Я блукаю тут, ти у цей час спиш
Ніхто мене не чує... Я німий!..
Безкінечність пут, лабіринти тиш
Темрява цілує... Так я німий!..

Надія ще є, але тільки на гірше
Бачити щось на білій стіні
В іншому світі наче тепліше
Навіщо це все залишайся в тіні

Там дощ і вітер, там я німий

Випускай власний рай залишай слова
Весь врожай в себе заривай. Досить... Пітьма!

Кожної ночі ти вирватись хочеш із тіла людського ілюзії снів
Ти рвешся до світла та крила закриті, тобі залишилось втопитись в біді

Там дощ і вітер на моїй долоні
Безмежність світу, там я німий
Як жменю літер втримати в долоні
Де зима і літо, я німий!

Блукаєш в омані примарного сяйва
Залишивши тіло своє на землі
Воно непотрібне, воно тобі зайве
Ти вже не там, ти уві сні!

Там дощ і вітер, там я німий

Випускай власний рай залишай слова
Весь врожай в себе заривай. Досить... Пітьма!