Cонце ледь зайшло за обрій у Підгайцях,
А зайці-засранці набили морду моєму собаці,
Ногами, лапами, вухами, нюхали.
Копали, гризли, за вуса не рухали.

Риба скаче в повітря, мабуть загаряє.
Потім нюрає, вискакує знову.
Прямо в сачок до дядька Миколи.
Ніколи не буде більше скакати!

Скрипнули двері в моєму туалеті,
Летіли думки, наче в інтернеті.
Порхали крильцями мухи над вухами.
В екстазі падали, змучені духами.

Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому

Йдем бахнем!

Автобус загруз по самі коліна.
Нині у Ніни будуть іменини.
Хлопаки й дівчата будуть співати,
А я буду Ніну в коморі кохати.

Ще раз по сто, а потім по двіста.
Включимо музику, вдаримо твіста.
Сірко в своїй буді файно залає,
А нам всі зірки із небес позлітають.

На ранок все покотом спить, я дрімаю.
Ніни коліна між своїх тримаю.
А мухи-заразизаснути не можуть,
Бо запах шкарпеток їх розтривожив.

Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому

Йдем бахнем!

Отак і проходить життя у Підгайцях:
Зайці – засранці, а я ходжу в майці.
Мамці до сраки, де я беру гроші.
Зате в неї дядько Микола хороший!

Сиджу в туалеті і думу гадаю:
"Чому я не муха? чому не літаю?!"
Сидів би я нині у Ніни на шиї,
А так мушу вилити свиням помиї!

Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому хай малий малому скаже
Ти малий скажи малому

Йдем бахнем!