Жив та був собі козак-зірвиголова.
Та сподобалась йому жінка другова.

Ніби й досі і не жив, відшукав траву –
Попри Бога зворожив жінку другову.

Довелись іти на Січ під хоругвами.
Та не з ним були в ту ніч жінка другова.

Сумно шабельки дзвенять, пил та згарище.
Ідуть на ворожу рать два товариша.

Втричі більше ворогів. Друг знесилений.
Пролунало поміж гір: "Прощай, милая!"

Козак коника обняв, б’є попругою.
Кулю на себе прийняв, яка другові.

Поверталися на Січ під хоругвами.
Гірко плакала в ту ніч жінка другова.