Нічка темна знову наступила,
Знову я буду мучитись вночі.
Немає дімідролу, "Привіт моя мила, що, знову забула ключі?"

Знову маразм пожирає мене.
Якого дідька? Що за глюки?
І знову жаль аж за серце бере.
Ніби уві сні бачу твої руки,
Що торкалися до мене, тримали уві сні, нікуди не пускали.
І бачу твої очі в яких я тонув, неначе в багні.
Але я знав: вони кохали!
"Говорить Київ. 5 година ранку."

І знову спогади, знову думки.
І знову в очах ця знайома картина.
Щасливі хвилини, радісні дні.
Я вмію кохати, все ж я людина.
Вмикаю я світло, ступаю до столу, беру старе фото.
Розірвані дні!
З моменту приходу кохання й страждання
Знову з’явилася ти в моїм сні!

Нічка темна знову наступила,
Знову я буду мучитись вночі.
Немає дімідролу, "Привіт моя мила, що, знову забула ключі?"