Нащо мені карі очі,
Нащо чорні брови,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі в’януть, чорні брови
Од вітру линяють.

Серце в’яне та нудить світом,
Як пташка без волі.
Нащо ж мені моя краса,
Коли нема долі?
Тяжко мені сиротою
На сім світі жити;
Свої люди – як чужії,
Ні з ким говорити.

Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі;
Нема кому розказати,
Чого серце хоче,
Чого серце, як голубка,
День і ніч воркує;
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує. Не чує.

Ніхто його не питає –
Та й чого питати?
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить!
Плач же, серце, плачте очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули.

Щоб понесли буйнесенькі
За синєє море
Чорняво-зрадливому
На лютеє горе! Горе!

Нащо мені карі очі,
Нащо мені чорні брови,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?

***

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди похилиться,–
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б,– тяжко жити
І нема де дітись.

В кого доля ходить полем,
Колоски збирає;
А моя ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зі мною зустрінуться –
Мов недобачають.

Багатого губатого
Дівчина шанує;
Наді мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
"Чи ж я тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?

Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся наді мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа...
На чужій сторонці
Знайду кращу або згину,
Як той лист на сонці".

Пішов козак сумуючи,
Нікого не кинув;
Зустрів долю в чужім полі
Да там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє...
Тяжко-важко умирати
В чужому краю!