Капає час з сторінок життя все стираючи, залишки мрій попелом розсипаючи.
Кам’яні квіти сердець знову на вівтар, ми покладем і життя наш останній дар.

Приспів:
Викликом ночі, вироком долі, світлом зорі впасти у темноту світу.
Подихом вітру, спалахом болю, таємних снів браму відкрити.
В холоді серця полум’ям гніву, знов запалає душі вічно темний храм.
Не вір нікому, правди в словах нема, те, що зроблено не змінити нам.
Ні...

Чорних стін кам’яне кільце... ти залишився один і страх тебе веде.
Ти знайшов все чого хотів і гримить навколо тебе ехо таємних слів.
Не молись знов до темних зір, милості небес ти не чекай, зупинись!
Ще хоч раз ти мені повір, твій останній шанс моя рука. Вгору чи вниз?
Вибір твій. Назавжди!

Приспів

Тремтить вогонь у твоїх руках. Не залишилось часу для нових вагань.
Ще лиш мить і розділить нас відчаю й гріха безнадійна стіна.
Обернись! Чуєш голос мій? Я знайду дорогу в край втрачених надій.
Сила є, час уже іти, ми здолаєм разом все, що доля принесе.
Ти і я назавжди!

Коли прийде свій час ти зрозумієш усе.
Навіщо задавати питання на які не існує відповідей?
Слово як крапля дощу, впавши вже ніколи не підніметься знову.
І якщо душа твоя в сльозах, не дай бруду слів осквернити чистоту твоєї болі.
Народження – це біль, смерть – це біль, і любов, також, біль.
Не борись з ним, просто прийми його.
Не завжди у темряві можна знайти світло...
Беззвучний крик із глибини свідомості погасне у шумній тиші нашого життя.
Тож мовчи... якщо тобі не має чого сказати... на власне виправдання!