Наді мною і тобою
Літо бабине кружля,
Журавлина вічна пісня
Долітає звіддаля...
Безтурботно, наче діти
Чи закохані немов
Сонним парком пополудні
Навмання ми бредемо...
Стеле осінь нам під ноги
Буйне золото своє,
А ажурне павутиння
Срібла скроням додає...

І солодкі нам тенета
Літо бабине плете,
Як сплітало, пам’ятаєш,
В літо бабине оте,
Коли вперше, молодими,
По стежках блукали цих
І манив нас далі й далі
Літа бабиного гріх!
І прийшли ми знов з тобою
До тієї ж – глянь! – верби,
Де тебе я в те шалене
Літо бабине любив!

І зажеврів знов у серці
Літа бабиного жар,
І від нього, відчуваю,
Розгоряється пожар!
І лечу я, мов метелик,
На вогонь його палкий,
А вогонь той – твої очі,
І цілунку смак п’янкий!

І несусь я безоглядно в літа бабиного вир,
Як тоді! і ще стрімкіше! І рокам наперекір!
І шепчу тобі на вухо так же само ті ж слова,
І зове в свої обійми в тому ж місці нас трава!
Що ж ти знову з нами робиш? Літо бабине, скажи!
А краще те, найперше, юне безшабашне повторити поможи!..
Дай тобою нам упитись, літо бабине, досита!..