Коли ти бережеш залізний спокій
Всупір загальній паніці й клятьбі,
Коли, наперекір хулі жорстокій,
Між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому
І власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,
В кормигу дум твій дух себе не дасть,
Коли ти знаєш, що за лицедії –
Облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
З якої вже зискують махлярі,
Розбитий витвір знову доробляти,
Хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на кін, аби за мить
Проциндрити без жалю й дорікання –
Адже тебе поразка не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматись вже немає сили
І тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А бувши з королями – простоти,
Коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,
Коли від неї геть усе береш,
Тоді я певен: ти єси людина
І землю всю своєю назовеш.