Він жив. Він жив.
Він жив. Тільки серце яріло,
Він жив, тільки кров гарячіла,
Коли дзвін бив.

Прийшли. Прийшли.
Прийшли його ангели штири,
Які його боронили,
Які за нього молились,
Коли він жив.

Сказав. Сказав.
Сказав йому чорний ангел:
Ой ти, хлопче, молодий
Та ладний, безталанний.

Чуєш. Чуєш.
Чуєш: не слухають дзвону,
Бачиш: ламають ікони,
Згинеш марно.

Сказав. Сказав.
Сказав йому білий ангел:
Ти був піснями багатий,
Ти жив, не зраджував брата
В час розплати.

Мовчав. Мовчав.
Мовчав синьоокий ангел,
Ружа черлена в’яла,
Хор співав.

Зело. Зело.
Зело, а скрипка тужила,
Зело, а кров стужавіла
На морозі...
Зело, тільки скрипка тужила,
Зело, тільки кров стужавіла
На морозі.

"Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
А ти шукай – червону тінь калини,
На чорних водах тінь її шукай.
Бо мало нас. Дрібнесенька щопта
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
Що калинова кров – така крута,
Така терпка, як кров у наших жилах.
У білій стужі білих голосінь
Ці грона болю, що падуть в глибінь,
Безсмертною бідою окошились."

Хочеш зрозуміння,
Хочеш – розбий об каміння
Пісню цю.