Ой, розбито чару...
Та й розлито чари.
У моєї панни оченята карі.
Карі зорі. Гори...
Карий вітер гаю
В оченятах панни тої я шукаю.
Та вона для мене – кароока кара.
Кожне слово гасне в оченятах карих.
А останні зорі з вітром тихим гаю
Аж на денці двох озерець
Щось зітхають:

"Ми не твої, хлопче.
Не твої ми нині,
Карі очі – лихо.
Потопай у синіх".

Синім світом ходжу, синіх коней воджу.
В синім світі карі очі не знаходжу.