Можливо, мене поховають на тій же горі,
Де сто невідомих стрільців було в землю зарито,
Де чорна береза і білі сльозини на ній
І сяє волошками в степ непобачене жито.

Де літо бреде по стерні, як поранений вовк,
Де осінь скрадається лисом безжально похмура,
Де небо – не більше, ніж вирваний з неба шматок,
А далі – зажура, зажура, зажура, зажура...

Приспів:
Щоб не знати, чи ще хто заплаче
На могилі чорній на моїй
Та сказати внукові: "Юначе,
Вип’ють грабарі за упокій".

Я впевнений: панна напише листа про печаль,
Про темне життя і про світлу любов волоцюги,
Я впевнений: панна напише листа про печаль,
А далі – зажура, зажура, зажура, зажура...

Приспів:
І не знати, чи ще хто заплаче
На могилі чорній на моїй
Та в одному впевнений, одначе –
Вип’ють грабарі за упокій.