В місті, де голови
Котяться з плеч день у день,
Де в рабстві живі у живих
І війна без упину,
Живе поневолена,
Замкнута в білий гарем
Рогатинська квітка із тих,
Що померли живими.

Роксолано, пісня степів,
Роксолано, мавка гаєва,
Затамуй у грудях свій спів,
Ти рабиня долі своєї.
Роксолано, бранка садів,
Роксолано, донька неволі,
Україна не чує твій спів
Із глибин невпинного болю...

Стамбулом скалічена,
В клітці своїй золотій,
Маленька Настася Хуррем –
Коханка султана,
В полоні довічному
Стогоном лине твій спів,
І біль нароста день за днем
На заміну коханню...

Роксолано, попіл степів,
Роксолано, мука полону,
Задуши у грудях свій спів,
Простягни до сонця долоні...
Догорів навіки твій дім

Роксолана квітка із тихого саду,
Чи знала ти долю свою невідвратну
За вікном стигне зоря полум’яна
Над містом біди;
Хто ім’я тобі дав – Роксолана?

Махідевран – троянда гадючого роду,
Отрута твоя,
Сплітає інтриги і з розуму зводить
Гарем царя.
Снують яничари – мисливці султанські,
Біда іде.
Очолить змову тую поганську
Хафса валіде.

Слався, баш-кадуні Роксолана,
Ти ворог їх.
Остання надія свого султана,
Віра і гріх.
Вирує змова, і в мить останню, –
З мечем в руках
Чекає на неї Хуррем Роксолана!

Могутня володарка, мудра цариця,
Спокійна і зла, як її столиця, –
Нехай мовчать,
Як жити схочуть, – твої убивці,
Ти – хрест живим.
Звірячі закони зростили царицю –
На горе всім...