Виконавець: Татхаґата
Слова: Орест Криса | Музика: Татхаґата |
Місто кишить немов мурашник
в темпі близькім до божевілля,
тут перманентна ейфорія
у час роботи та дозвілля.
Очі засліплюють реклами,
вуха оглушені хітами,
тут неосяжні перспективи
і надзвичайно важні справи.
Я задивлюсь у твої очі
так несподівано й відверто,
ти наче просто не помітиш
усміху промінь гасиш вперто.
Я не маніяк і не злодюга,
до збочень схильності не маю,
я не підставлю, не ображу,
думок поганих не плекаю.
Скільки не сказано, не важно
скільки не зроблено, пропало
і штормове житейське море
розчарування мул підняло.
В час коли смуток душить груди,
а безпорадність в’яже руки
маску байдужості відкиньте
і усміхніться на секунду.
Серце моє все ще живе,
серце моє в двері вічності б’є,
серце моє шукає сердець,
що їх унісон смуток геть прожене.