Навкруг Чигирина по степу кургани.
Там могила скіфа й воля козака,
Вони пам’ятають червоні жупани,
Чули голос Ґонти і Залізняка.

З Чернечої кручі чути стогін болю,
Подивись, Тарасе, на дітей своїх,
Що забули мову, розіп’яли волю,
Нині топчуть славу прадідів своїх.

Глянь на Україну, що в сім’ї єдиній,
В сім’ї вольній новій розцвіла, як сад:
Обриває вітер з того саду квіти,
І по всьому світу пелюстки летять.

Що ж нам скажуть люди? Що нам скажуть діти?
Хто ще на Вкраїні буде панувать?
Розривають груди її сестер руки,
Убивають душу, а сини мовчать.

За що ж діди наші з ляхом воювали
І навіщо Гонта убивав синів?
Правнуки Богдану коня осідлали –
Виїхав на площу та й закам’янів.