Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!

Ой не так же Україна,
Як те горде військо.
Заплакала Морозиха,
Ідучи на місто.

"Ой не плач же, Морозихо,
Не плач, не журися;
Піди з нами, козаками,
Мед-вина напийся!"

"Чогось мені, козаченьки,
Мед-вино не п’ється:
Десь мій син Морозенко
З татарами б’ється!"

Із-за гори, із-за кручі
Удале військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.

Та схилив же голівоньку
Сиву коню аж на гриву,
Та й розпустив чорні кудрі
Сиву коню до копитів.

То ж не грім в степу горгоче,
То ж не хмара світ закрила –
То ж татар велика сила
Козаченьків обступила.

Бились зранку козаченьки
До ночі глухої,
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.

Ні один козак не здався
Живим у неволю:
Полягли всі,
Не вернувся ні один додому.

Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята,–
Замучили молодого
Вороги прокляті!

Вони ж його не стріляли
Й на четі не рубали;
Тільки з його молодого
Живцем серце виривали.

Взяли його, поставили
На Савур-могилу:
"Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!"