Дуже рано прокидаюсь, дуже довго я не сплю.
Цілий день ходжу і маюсь, не співаю, говорю.
Цілий день не бачу сонця, сльози на очах моїх.
Взагалі не уявляю, чи є все це у житті.
Залишили мене друзі, залишили вороги.
Кажуть: "тобі по заслузі", кажуть – "на тобі, живи".
Я не знаю, що робити, у моєму серці, жах
І душа моя поблікла, й холод у мохїх очах.

Приспів:
Розженусь. Розправлю крила –
Полечу на край землі...
Десь сирена там завила
Та не для мене кордони ці.
Розженусь, розправлю крила,
І подалі від людей..
Вже триматись сили
І від усіх чужих очей.

Загубився у неволі, "Боже, що я тут роблю?"
Тут лиш кам’яні кордони, скоро з розуму зійду.
Сором тут вже не гуляє, бо життя вже тут нема.
І птахи вже не співаюсь... Є душа моя одна.
Та мене тут не тримаюсь, і стіней в її нема
Не чіпають, не займаюсь... – це життя мого тюрма
Лиш думки мене тримають, особливо є одна,
Як живим себе відчути, знаю, втеча, це вона...

Приспів

Бачу світло, бачу, воля, треба звідси вже іти,
Бо це не проста неволя, і кайдани тут не ті.
"Відчепись, проклятий вітер, я з тобою не говорю
Лишь скажи, куди подіти душу цю скалічену?"
Десь далеко дивне світло, там вона чека мене!
Калатає серце дико і у грудях щось пече.
І не можу, і не хочу бути тут хоча би мить.
І у скронях щось шепоче, і у грудях щось болить.

Приспів