Коли я, мій любий, з тобою –
Не страшні мені турбота з бідою!
І напившись вдосталь хмілю кохання
На човні у сон відпливаю я...
В чарівнім сні царює сонце
Й ласкаві промені, як ніжність рук – кохай!
Сон мій човен носить,
Веслує ним кохання чистого ріка.
В чарівнім сні все, любий, просто,
Бо на плечі моїм легка твоя рука,
Десь за снами осінь гірка...

Все минає і кинутий човен
Течія несе, куди – невідомо,
Замість сонця дощові сліз краплі,
Руки простягну, холод обійму,
Та приходить раптом
Чарівний сон, вже ніби помста,
Не треба вій моїх торкатись, губ – зникай!
Біль, як лезо гострий,
Назавжди слід в душі залишить, що ж – звикай!
Чарівний сон – остання спроба
Тебе на мить до себе повернуть – дарма!
Ось він був, та спробуй – впіймай!

Ніби помста...
Човен носить...

Чарівний сон – остання спроба
Тебе на мить до себе повернуть – дарма!
Сон – мій з болем двобій,
Коли тебе вже поруч стільки літ нема!
Чарівний сон – чарівна помста,
Твоє проміння не зігріє вже – зникай!
Сон – це в горі острів, звикай...