Творцю, заселяючий вічно
Блакитну всевишню хрестильню,
Хай святиться отче імення
Од східних до західних вуст.
У царині божого віча
Зоріє свіча неподільна,
Розгортує воля знаменна
Небесно-земну коругву.

Творцю, причасти на світанні
Росистою крихтою хліба,
Молитвою житньої віри,
Сповий невтоленну межу.
Розгрішуй, як смагу останню,
Сльозу, що спокутує хиби,
Зрони заповідану ліру,
Сотаючу кривду чужу.

Молитвою, молитвою,
Молитвою житньої віри,
Молитвою, молитвою,
Сповий невтоленну межу!

Творцю, зачинаючи поклик,
Зорю одвертай од безодні,
Розкуй на чумацькому плесі
Лукаву пекельну півтінь.
Закохуй над мороком змовклим
Хрещених у трійцю Господню,
Озвися в імлі безшелесній
Духовним затишшям, амінь!

Озвися, озвися,
Озвися в імлі безшелесній,
Озвися, озвися,
Духовним затишшям, амінь! (весь куплет – 2)