Були-були на сонце сподівання
Та раптом темна хмара надійшла
І серце вкрила прохолод чекання
І на душі поменшало тепла.

Де пахкотіли трави-медоноси
Запахло гірко духом полину,
Вже соловей не п’є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.

Приспів:
А що знайдеш, а що загубиш,
Ніколи не вгадаєш.
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш. (весь куплет – 2)

На самоті смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим чого нема,
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькома.

Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано приймаємо як є,
І тим себе втішаємо в шуканні,
Що десь комусь нас може не стає.

Приспів (2)