Я знав одну брюнетку на Подолі,
Що голову купала в пергідролі,
Була ця дівка з кам’яним подолом
Та й нічка з нею темною була.

А виявилося проста дівуля:
Сміялась навіть з пальця, навіть з дулі,
Та й головою сторч летіла в люлю
І знову нічка темною була.

А були в неї дивовижні перси,
В одному з них таки знайшов я серце,
А в тому серці стільки було перцю,
Що знову нічка темною була.


Світало. Триста НЛО
Понад Хрещатиком літало,
Ще двірникове помело
Вулиць холодних не торкало.

Байдужо блимали харчки,
Замерзлі під неоном літер,
Чужий, інопланетний вітер
За вуха зачіпляв гачки.

І глибоко було плювать
На всі ті чудеса досвітні,
А о четвертій двадцять п’ять
мене ковтнули підворітні.


Ідуть натхненні міліціонери!
"Ві а де чемпіонз!" – співають.
На ремінцях ведуть собак-шукалок,
І ті безладно скавучать.

На танцмайданчику танцюють міліцейські пари
Танцюють міліцейський вальс.
Наряд закоханих за ними пильно стежить,
Щоб зайвого не станцювали.

Гойдається в гойдалці міліцієня.
Читає мої вірші і сміється!
Це свято –
Днями Києва зоветься.