Я іду в дитсадок, бо всі діти ідуть
я не хочу – насилу батьки віддають
А як час нескінченно в садочку іде
доки хтось із батьків за дитиною йде.
Виховательки злі: примушують їсти
тут навіть не можна в пісочниці сісти
Усюди жорстокість, порушення прав.
Щоб я тільки з дозволу старшого грав?
Тут не жалкують березових різок.
Мабуть, це найтяжчий життєвий відрізок.

Ну, що це за справи? Я в школу пішов.
Поліпшень в житті аж ніяк не знайшов.
Чекання кінця у навчальному році
ця думка зі мною на кожнім уроці.
Одна лише радість, що є фізкультура
бальзам для душі і найліпша мікстура.
На уроках закони і теореми
школа несе величезні проблеми.
Пустіть в дитсадок у пісочниці грати
жилося там легше мені набагато.

Нарешті скінчилася школа. І слава!
Та треба, щоб дбала про мене держава.
Піду в інститут, що мені заважає?
Бо армія не за горами чекає.
Життя – насолода. Тут свято щоденно
і все ж в інститут я пішов недаремно.
Але почалося: одні перездачі
три двійки набрав і мало не плачу.
Я вилетів, все. Пустіть мене в школу.
Бо краще ніж там не бувало ніколи.

Здається, життя наше – іноді камінь
який ми під гору штовхаєм руками.
Чим вище, тим важче – закони природи.
І хай не говорять: життя – насолода.