Я повернусь
Крізь мур дощу, –
Я послизнувсь
І відімщу
Своїм катам,
Своїм братам,
Чужим хатам
І всім, хто там.

Бо найчастіше злі чутки
Вночі ллють сльози на зірки,
На зірки.

Я повернусь
В своїх піснях,
Я розчинюсь
В словах-мечах
Для тих, хто був,
Для тих, хто чув,
Хто не збагнув,
Та не забув.

Бо звичка стукати в серця –
Це шлях без краю і кінця,
І кінця

Я повернусь
І зраджу всіх,
Хто доторкнувсь,
Та не вберіг...
Й повіє він,
Мій вітер змін!
Пробач мені...
Усе. Амінь.

Я стану гіршим за полин
І знайте – винні в цьому лише ви,
Лише ви.

Бо звичка стукати в серця –
Це шлях без краю і кінця,
І кінця!