Десь у кожного в душі є межа
За якою нас вкриває іржа
І вже обриси облич нечіткі
І обійми непалкі, непалкі
І із горла самі рвуться слова:
Досить гратися в обов’язки і права!
Досить рвати на частини і полюси,
Замість вимагати – просто попроси...

Попроси... (3)

І чи в золоті, а чи у металі
Те і робим, що збираєм медалі
Кажуть як зібрати повну торбину –
Зникнуть страх і почуття провини
Та іржею покриваються далі
Руки, ноги, почуття і медалі
Не турбує, не рятує, не гріє –
Іржавіє, іржавіє...

Іржавіє (2)
Іржа!..