Од любові од великої,
Що коханий розтоптав,
Стала дівчина осикою
Між глибоких синіх трав.

I
Не зойкнула, не скрикнула,
Як рубали в полинах.
Майстер думав – робить скрипку він.
Він їй груди розтинав.

Приспів:
Ти не скрипка – ти доля,
Сльози струн золоті.
Ти не скрипка, ти – воля,
Ти єдина в житті.

II
І звідтоді неприкаяна,
Од села і до села,
Скрипка, пам’яттю покарана,
По весіллях мед пила.

І, бувало, упивалася,
Відкривала всім журбу.
І літала – виривалася
Наче відьма у гробу.

Приспів

III
А у полі запівнічному,
Наодинці, в тишині
Скрипалеві диво-дівчина
Танцювала на струні.

Він зорею, кажуть, мічений,
Мов Господь – жебрак, на жаль...
Ой, зі скрипкою повінчаний
Жив довіку той скрипаль...