I
На великій Раді, котрій ми й не раді,
Старшина козача бралась за чуби:
Чи то наш отаман гетьманові зрадив,
Чи було, можливо, все там навпаки.

Ну, а ми – голота, ну, а ми – босота,
Нам немає діла до старшинських чвар.
Наливай, шинкарю, ще у борг нам чару!
Ну, а ти, кобзарю, гопака ушкварь!

Приспів:
Булави не можна поділити, хлопці,
Україну також не дамо ділить.
Доки буде жити дух наш запорозький,
Доти Україна буде в світі жить!

II
Це ж воно одвіку нам робилось в пику:
Старшина ізверху, збоку – вороги.
Запорожці й досі ходять голі й босі,
Але ми умієм віддавать борги.

Віддавали турку, віддавали ляху,
Коли було треба, то й Стамбул взяли.
Нас вели на палю, нас вели на плаху,
Але козарлюги знову ожили!

Приспів