Тут спалюють листя і затхлого диму
Стоїть над землею благальна молитва.
Та небо забуло листки молодими
І осінню стало холодним, як бритва.

І хочеться знов, як дитина проснутись,
На шелести серця в травневих вогнях,
І лагідним крилечком неба торкнутись,
І канути в безвість у сяєві дня.

Та от, розтривожений вітру поривом,
Здіймається лист, як багряна свіча.
І лине до неба, і буде щасливим,
У хмари крицеві встромивши меча.

І хочеться знов, як дитина проснутись,
На шелести серця в травневих вогнях,
І бронзовим крилечком неба торкнутись,
І канути в безвість у сяєві дня.