Мов колючі старі сторожі,
Тихі сливи стоять на межі.
Їх плоди в бур’яні та у дерні,
Ніби очі русалок озерні.
Коли я добіжу до межі,
Заверніть, сторожі, поможіть.

Але ти над межею летиш,
Рониш тінь зі сливових узвиш.
Ти втікаєш, як вечір у ніч,
Крила крон шелестять зусебіч.
Та одна лиш рухома, як ніж,
Та межа, що немає страшніш.

Тільки світло пройме небеса,
Знову вітами слив нависа
Над тобою допитливий зір,
Мов зіниці примружених зір.
Ти благально вдивляєшся в вись
Шелестіннями слив оповивсь.