Ця весна почалася зі смерті,
А потім наскочила хвиля розпусти,
Дороги не пройдені, файли не стерті,
І біль – як вхопить, то не відпустить.
Втікати – марно! Потрібно бити,
Щоб кров гаряча штовхала силу.
Перед очима – портретик спитий –
Невже це рило буває милим?
Стуливши очі, шукали правди?
Зціпивши зуби, рубали скелі?
Сховались люди, лишились гади,
І замість сонця – ліхтар на стелі.
Мій телевізор плює отрутою,
Радіо в’яже піснями солодкими.
Добра людина зробилася лютою,
Щастя приватне міряє сотками...

Приспів:
Битим склом по душі
Клеїть зло вітражі,
А душа не кричить – спить, спить!
А навкруг безліч втрат:
В когось – друг, в когось – брат,
Бо життя це – лише мить, мить!

Димом задимлений простір свідомості,
Тихо помолимось богу незнаному,
Хтось перекрутить останні відомості,
Хтось перепише історію заново.
Мертвими падають птахи окрилені.
Рилами риють могили порядності.
Очі потуплені, голови схилені
Від меншовартості та другорядності.
Першим ударом – раптово в потилицю
Зграя наскочить – ногами закопає.
Ніхто не схопиться, ніхто не схилиться –
Всі б’ються за право зватись Європою.
Стінка на стінку, лава на лаву –
Бий своїх, най чужі посміються!
Стрілецький звичай, козацька слава
Лишились на дні підліткових полюцій...

Приспів (2)