Пожовклі від спочинку на сонці
Сувої щотижневих газет
Порушують тишу
Своїм шарудінням
І тикають слух мов багнет

В мене вже немає
В кожного щось своє

На повіках літери убивчі
На вустах солодкий і пахучий мед
Тіло сяє
Світло розпирає
Зір за склом з’їдає силует

В мене вже немає
В кожного щось своє

Душа ув’язнена в плоті
Душа позбавлена голосу
Задушевні мелодії
Не почує ніхто