Нехай б’є молот моїх слів, нехай руйнує...
Ми будем завжди разом з ним, поки існуєм.
Одежу теплої брехні зірвемо з кров’ю,
Все інше спалим у вогні війни і болю.

Свої слова залишим тут в уламках скель,
Нехай ростуть і, може, завтра повернуть день.

Вони мости всі спалять – закриють шлях,
І з наших сліз підіймуть воду у морях,
Змінять всі обличчя, ніби на чужі,
А з часом ми побачим всіх їх у собі.

Свої слова залишим тут в уламках скель,
Нехай ростуть і, може, завтра повернуть день.
Завтра повернуть день... (3)
Завтра повернуть...