Десь на дні синього моря
Я сховаю всі свої спогади.

Перебиті руки знову,
Та я можу вбити словом.

З мертвих встануть всі мої птахи,
З ними я зриваю ланцюги.

Сонце сходить за тисячу років –
Я рахую всі свої кроки назад.
Між пальцями ростуть шипи,
Біла діва вже зриває квіти.

З мертвих встануть всі мої птахи,
З ними я зриваю ланцюги.

Немає дива – тільки ми самі,
Нас не врятують ні ножі, ні кулі.
Є тільки наші очі, наші руки і кістки,
Є час побачити себе із темної ріки.

Поховай зі мною ніч,
Поховай зі мною, зітканий туманом, ранок.
Посміхнись і зрозумій,
Що ти бачиш тих, хто не зустрів світанок.

З мертвих встануть всі мої птахи,
З ними я зриваю ланцюги.

Немає дива – тільки ми самі,
Нас не врятують ні ножі, ні кулі.
Є тільки наші очі, наші руки і кістки,
Є час побачити себе із темної ріки.

Темної ріки... (4)