Я ішов до тебе по полю
Прямо по стерні
А чому б і ні?
Всі дороги заздрять одна одній
І тому не всі доводять до мети
Я ішов і думав про диво
Наче справжній хам
Вказував зіркам
Оминав житлові масиви
Але раптом побачив, що йду не сам
Хто зустрів мене радо, хто – грізно
Хто співав мені
Мої ж пісні
Я побачив їх надто запізно
Обернувся, роззувся, пішов по стерні

Я не люблю черги-безодні
Особливо ті,
У яких святі
Божевільні і надто самотні
Прагнуть хоч промінчик зловити твій!
Шкода тих, хто стоїть на пероні
Із квитком в руці
В невідомості
Босоніж по загальному вагоні
До любові твоєї не доповзти
Не дійти і не зрозуміти
Можна обійти –
Не віднайти
Хоч стежки твої квітами вкриті
Але ранять глибоко їх пелюстки