Десь із підвалів,
Із самого дна
Піднявся дим –
Всіх манить він:
Дим без форми,
Без життя –
Смог, що не терпить
Світла й тепла.

По вулицях бігають хлопці малі,
Щодня вони бачать кумирів своїх,
Які часто палять, горло заливають,
Б’ються, викрикують слова брудні.

В дитячих очах це і є ті зірки,
За якими в подальшому треба іти:
З них не сміються за лайки брудні,
Дівчат захоплюють їх бійки страшні.

"...Все так не буде..." –
Знаю я.
Живі іще мрійники –
Поети життя.
Ми зможемо відкрити
Всім очі на світ,
В якому безмежним
Є спектр кольорів.