Вшелепався в халепу
По самі вуха...

Задуха серце стискає, кошмари в очах мерехтять.
Рогами та кістяками сни твої бряжчать!

Дав нам серце, дав нам силу осягнути все нетлінне,
І добра тепло відчути, і забути про погане.
Осягнути все прийдешнє, тільки не таїну смерті!

Бо лежать тіла старечі – вже не прагнуть насолоди,
Як тіла більш молодії поряд – у земній постелі...
Ті, що ще й не народились, а пішли уже у землю.
Це таки таїна смерті!

Хто хворобою був скутий – прагнув вічного спочинку,
Хто здоровий, молодечий, закінчив життя в баюрі,
Тим убивши своїх рідних... А хто ще й не народився...
Це таки таїна смерті!

Хто достоїн жити вдруге, а хто краще б не з’являвся,
Бо від нього тільки лихо (жаль, Інспектора немає).
Може, те воно й на краще, бо тоді таїна смерті
Не була би таїною!