Останній грім давно скотився з даху...
Стекло по ринві сонце і дощі,
І у саду дерева вже без страху
Вдягають позолочені плащі.

Без боязні вдягають. Бо ніхто тут
За пишноту вже їх не осміє...
Займається на гіллі позолота,
І сад багряним маревом стає.

І закипа гарячим водограєм,
І б’є крильми жаркими у вікно...
Врочисто, гучно листя помирає,
А так вмирати вміє лиш воно!