Лабіринтами внутрішнього я
Натрапляю на один і той же камінь,
З кожним разом я знаходжу щось нове,
З кожним разом відчиняю брами.
Подорожуючий монах,
Куди твій пролягає шлях?
Іду дорогою мовчання,
Іди зі мною і забудь страждання...
З неба упало палаюче колесо,
А десь за межею монахи ідуть.
Крутиться, вертиться навколо людей,
Не усім відкривається істини путь...
Я сам іду цією дорогою,
Я не розділяю ні з ким почуття,
Несу я каміння, туди, де краплина
Падінням з листка народить життя.
Я йду по воді, а хтось лиш сміється,
Краплина впаде й навкруги все заллється,
Той, хто сміявся – втопився в собі,
А я вже не ходжу, я купаюсь в вогні...
Боротьба виправдовує наше життя,
Я прийшов, щоб закрити книгу Сансари,
Вітер змін вже в дорозі і нема вороття,
Це досвітнії присмерки нової ери...
Водолій заповняє священні криниці,
Щоб почати життя з нового листа,
Духу вічного храм, золотії дзвіниці
Прокидаються в серці молодого митця...

Колісницею Богів
До Валгали вічних снів,
До фортеці всіх снігів –
Не спиняйся!..

Рідний заповіт
Шепоче сонця світ,
Своєї долі нить
У дзеркало раняє...

В твоїх незайманих снах
Я почую голос твій,
Світло у твоїх очах
Хай збентежить подих мій...