Небосхил полонили хмари,
Збудували повітряні мости.
Нереальну землю примари
За межею побачиш ти.
Посміхнись, поки не здолаєш
Почуття марні, роздуми сумні.
Все забудь, коли засинаєш.
Зайві спогади прожени.
Пам’ятай: душа твоя в полоні,
Розум канув в темряву нічну.
Збережи тепло в своїх долонях,
Що зруйнує владу крижану.
Повелителька зорепаду
Розплела коси-промені вночі.
Їй до ранку тримати владу,
Щоб здійснились дівочі сни.
Вітерець тихо заспіває
Колискову улюблену свою.
Молодий місяць зустрічає
Твою душу тепер нову.

Оживуть стародавні замки –
Незабутньої слави вартові.
Роздивись ті старі уламки:
Приросли вони до землі.
Робить час досить точні кроки,
Віковий поступ важко зупинить.
Сон – хвилина, життя – півроку.
Спокій справжній – лише на мить.

Ти почути казкові дзвони
Наяву намагаєшся дарма.
Їх не чути з тих пір, відколи
Хтось спугнув чари та дива.
Вороних коней в колісницю
Навесні запрягатиме зоря.
Може сон твій колись здійсниться,
Страх відкинувши за моря.