Іду – немов траву чиюсь толочу
Некошену. Не погляд і не зойк
З гущавини. Та озирнутись хочу,
Поглянути на слід бодай разок.
Не видно сліду, не крадуться тіні,
Ніхто не скочить і – по рукоять!..
Але я знаю: є ще пси осінні.
Вони мене почули і не сплять.
...
Їх спини жовті. Їх зіниці білі.
Їх лапи відігріті у золі.
Їх ґазди мокрі в тихому похміллі.
Їх зорі вічні. Їх ґаздині злі...