Сину мій, господарю мій!..
Ідеш ти вже в далеку дорогу.
На кого ж ти мене покидаєшь?!.
Сину мій, соколе мій!..
А хто ж тепер твоє господарство буде доглядати?!
Хто ж мені пораду дасть?..
Соколе мій, відрадо моя!..
Подивися ще хоч раз на мене, стареньку,
хоч слово ще промов до мене...
Нащо ж ти покинув мене?!.
Сину мій, втіхо моя!..
Чому ж ти мене не взяв з собою?!
До кого я тепер заговорю, з ким поражуся?!
Хто мені води подасть,
хто поховає мене, бідну, стареньку?!
Сину мій, голубе мій!..
Нащо ж я тебе ховаю?!
Та лучче б я тебе зі служби виглядала
ніж такого молодого ховати мала...
Воліла б я тебе краще зі служби виглядати, як з цвинтаря...
Прийди ж за мною та візьми мене з собою.
Сину мій, сину мій!..
Чи бачиш ти, як плачу над тобою?
Чом не подивишся на своїх товарищів,
що поприходили до тебе?
Чом не всміхнешся до них та слова не промовиш?
А я ж думала, сину мій любий та дорогий,
дружити тебе, діточок твоїх бачити та забавляти...
Де ж твоя молода тепер...
Чому я її не бачу?.. Де твої діти маленькі...
Сину мій, сину мій...