Промені твого кохання мов сонця того, що згоріло,
Та душа була непомітна – помічали чомусь тільки тіло.
I мої слова були гострі, мов iкла,
І рана глибока – кров вже побігла.
Ти була слiпа i я не присягався,
Збагнув, що кохаєш i цим скористався.

Приспів:
Бий мене, не жалiй!
Не жалiй сили, не жалiй болi,
Бий мене, не жалiй!
Хай зникнуть з долонi лінії долі.
Бий мене, не жалiй!
Не жалiй сльози, не жалiй душу,
Бий мене, не жалiй!
Зупини мене, я жити з цим мушу!

Важкий тягар звичайних слiв зачинить дверi на замок.
Нi, то не сльози, то в очах – годинника живий пiсок.
Ні двері, ні нове ім’я – від правди не втікав ніхто...
Я бачу в дзеркалi себе, ти бачиш бите скло.

Приспів

I він вже на відстані пострілу біля твоїх вікон,
I тільки-но ти зазирнеш йому в очі – ти перетнеш рубікон.
На швидкості погляду влучить у серце його стріла.
Та я вже не хочу, бо я вже не вірю, не вірю в цього малюка!