Якось кума стрів Омелька –
Був худий, а став гладенький.
Гей, Омельку, хитрий лисе,
Де і з ким ти так роз’ївся.
Кум Омелько обізвався:
– З куховаркою побрався.
Часу жінка не марнує –
Все варенички готує.
А я жіночку люблю,
Разом з нею все роблю.
Ось так!

Приспів:
Ой, варенички мої, з сиром у сметані,
Пухкі, м’які, солоденькі, самі в роті тануть.
Як поїм, так вип’ю ще узварчику кухоль,
Та й ремінчик розстебну,
Щоб не тис на брюхо.

Ну, щастить тобі, Омелько!
В тебе завжди повна пелька!
А моя ледаща жінка
Здатна лиш до відпочинку,
Та ще й з ранку і до ночі
Верещить, що схуднуть хоче,
Бо нова її спідниця
Не налазить на сідницю.
Кум всміхнувсь: та не сумуй!
Сам варенички готуй.

Приспів:
Ой, варенчики мої, картопляні, білі,
К вам цибульку додаю смажену в олії.
А грибочків як додам, біленьких смачненьких,
То від столу відійти важко далеченько.

Час минув і ми з Омельком
Вже однаково гладенькі.
Як по вулиці ступаєм,
Іншим місця вже немає,
А як зайдем до крамниці,
В ній аж гнуться половиці.
Кажуть з заздрістю знайомі:
Ви тепер такі вагомі!
Краще всіх ми живемо,
Бо варенички їмо!

Приспів:
Ой, варенички з м’ясцем, смачним молоденьким,
Будьмо ситі і міцні, будьмо здоровенькі!
Їх із маслицем їмо, густим та гарячим,
Розум з того в нас ясний, і весела вдача!