Спадає білий пух з тополі,
Мов з нареченої фата,
А ти стоїш у чистім полі,
Уся від сонця золота!

З волошок очі, з перлів зуби,
З пшениці коси, з срібла сміх...
Ворожко, мавко, люба-згубо,
Як ми удвох, то й гріх не гріх.

О, червню, ти із оксамиту,
Ще не гіркий в степах полин,
Іще такі духмяні квіти
Цвітуть по схилах полонин.

Твоя рука, мов жар, гаряча,
Поводирем веде крізь ніч.
Хай подарує нам удача
З коханням бути віч-на-віч!

Ти мружиш очі і крізь вії
Світи далекі мерехтять.
О, скільки ж я про тебе мріяв,
Щоб в мить єдину покохать!

Ми обертаємось в безодні
Палких зірок, шовкових трав,
Аж поки сонечко на сході
Не зійде в спалахах заграв.

Цілющі роси нас омиють,
Овіє свіжий вітерець,
І подарує день надію
Для двох закоханих сердець.

І пух спадатиме з тополі,
Мов з нареченої фата,
І ти стоятимеш у полі,
Уся від сонця золота!

Приспів