Ой за гори, гори та й буйний вітер віє.
Ой там удівонька же та й пшениченьку сі(є).

Вона сіє, сіє, та й не заволочивши.
А заволочивши же, стала Бога просить.

– Ой уроди, Боже, та пшениченьку яру
На вдовиних малих діток ще й на вдовину слав(у).

А ще й удівонька додому не дійшла,
А уже кажуть люди, що пшениця зійшл(а).

А ще й удівонька на лаву не сіла,
А вже кажуть люди, що пшениця поспіл(а).

Пішла удівонька та пшениченьку жати,
А за нею малі дітки же колосочки збира(ють).

– Горе мені, діти, горе мені з вами,
Що не маю, діти, старшого над вами.

– Не журися, мамо, ой не журись за нами.
Ми повиростаєм – розійдемось сами.

Ой буде нас, мамо, та й по горах, долинах,
Ой буде нас, мамо, по чужих країнах.

А як будеш, мамо, та боленька лежати,
Та й не буде кому же вам води подати.